ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ШКОЛИ
У книзі П.Андрухова «Волинська земля» читаємо : «Протягом 19 ст., рівень освіти на Волині був дуже низьким. Шкіл було дуже мало, а ті , що відкривались, розташовувались у містах, містечка і великих селах, тому переважна частина населення була неписьменною.»
Звідси можна зробити висновок, що на території села Веліхово школи ще не було, оскільки воно було досить малим і бідним. Про це. На жаль. Не збереглося ніяких писемних пам*яток. Документів і спогадів сучасників.
Перші згадки про розвиток освіти у селі Веліхово датовані 30-ми роками ХХстоліття.На той час територія нашого району перебувала під владою Польщі . За спогадами жительки села Городної Софії Григорівни 1928р.н.,біля села знаходились маєтки польських магнатів Гальчинського, Павлушки та Чеховського . За їхні кошти у 1935 р. було зведено першу школу. Знаходилась вона на місці сучасного ФАПу, на околиці села. Школа була початковою , в ній здобували освіту близько 30дітей . У невеличкому приміщенні був один клас для проведення уроків і кімната, в якій мешкав учитель . Першим вчителем був Матия (на жаль імені та по батькові очевидці тих подій не пам’ятають). Він приїхав до Веліхова із дружиною та трьома дітьми. Жителі села забезпечували вчителя продуктами харчування. У 1939 році , коли на Західну Україну вступили радянські війська, вчителя-поляка Матия було звільнено і на його місце прийшов вчителювати дяк із села Вербче, тепер навчання велось російською мовою.Згодов вчителем початкової школи став Рибник з села Ромейки. Але довго на посаді вчителя він не затримався: його звільнили, як сина поміщика. Кожної середи до школи приходив священик , щоб навчати дітей Закону Божого.
Навчання у школі проводилось тільки польською мовою, і вчитель стежив , щоб учні між собою спілкувались теж тільки польською. Дисципліна була строгою, за найменшу провину вчитель жорстоко карав школярів. За незнання молитви найчастіше ставили на коліна ,на гречку. Особливо ревно стежили вчителі за відвідуванням занять . За пропуски занять учнів били паском по руках , а їхніх батьків примушували відпрацьовувати пропущені учнями дні на будівництві Антонівської залізниці або виконувати польові роботи.
Навчання у польській школі проводилось у дві зміни: у першу зміну вчилися учні перших других класів , а в другу – третій . четвертий клас.
В зошитах писали чорнилом , дотримуючись каліграфії.
З приходом радянської влади стали вчителювати вихідці із сусідніх сіл: Ромейок та Городця. Вчитель Рибник був родом ії Ромейок , а Білобородий - із Городця. Але довго на посаді вчителя Рибник не затримався: його звільнили, як сина поміщика. Доля білобородого була трагічного: його розстріляли у селі Володимирець. (ці спогади записані з уст 88-річного жителя села Велихів - Олексія Близнюка) Школа знову функціонувала як чотирирічна. Зі створенням колгоспу при ній було організовано перший у селі дитсадок.
Майже не лишилось спогадів про роки воєнного лихоліття. Можна вважати , що навчання у школі призупинилось. До честі односельчан, приміщення навчального закладу було збережено воно навіть функціонувало, як бібліотека.
До школи часто сходилось доросле населення села , щоб дізнатись про звістки із фронту, обмінятись інформацією, а то й просто прочитати книгу чи газету.
У післявоєнні роки за сприяння правління колгоспу та ініціативи районного відділу освіти було збудовано нову школу на центральній вулиці села в районі нинішньої радгоспної контори . Будівництво було розпочато у 1946 році і тривало кілька років . Приміщення школи було значно просторішим від попереднього: в ньому розмістились два класи. Вчительська і широкий коридор. Школа була чотирирічною, всі діти мали змогу навчатись у першу зміну.
Першим завідувачем школи була Литвин Катерина Степанівна. Вона приїхала у Веліхово у 1948 році після закінчення Переяслав-Хмельницького педучилища Київської області. Разом з нею прибула Волочнюк Антоніна Петрівна – випускниця Новоград-Сіверського педучилища. Що на Чернігівщині. Обидві були членами ВЛКСМ. Працювали у школі тривалий час, дали путівку у життя не одному молодому поколінню.
Катерина Степанівна Литвин вийшла заміж і залишилась працювати у селі. Згодом, здобувши відповідну кваліфікацію, стала викладати !!!!!!!. Вона започаткувала місцеву педагогічну династію. Дочка Катерини Степанівни – Велесь Раїса Федорівна – до 2012 року викладала у школі математику, а внучка – Нестерчук Алла Анатоліївна - нині є вчителем початкових класів нашої школи.
Нова , не менш цікава сторінка в історії освіти нашого села розпочалась з приходом у школу Сидоренко Катерини Василівни, випускниці Переяслав-Хмельницького педучилища, що на Київщині. Розпочала свою педагогічну діяльність Катерина Василівна на початку 60-х років . Спочатку. Як вчитель молодших класів, а з 196!!!! , як завідувач школи. На той час у школі працювало чотири педагоги , потім їх кількість поступово збільшувалась. Невпинно зростала і кількість школярів. Згодом виникла нагальна потреба будівництва нової школи . Всі клопоти лягли на плечі Сидоренко Катерини Василівни. Вона діставала будматеріали, керувала роботою майстрів – будівельників. Школу було зведено у 1966 році. Незмінним директором її залишилась Катерина Василівна. На той час одружена із вчителем початкових класів Левицьким Василем Тимофійовичем.
У 1972 році школа була перейменована у восьмирічну. Катерина Василівна працювала директором школи з 1966 до 1972 року. За роки її педагогічної діяльності штат вчителів збільшився до !!!!! чоловік, було обладнано кабінети математики, рідної мови, фізики, трудового навчання, збудовано кілька господарських приміщень . Школа завжди мала ошатний вигляд , на її території було багато квітів та зелених насаджень, підростав фруктовий сад.
У 1972 році директором школи став Грунь Євген Іванович закінчив факультет іноземної філології Дрогобицького педінституту, володів 4-ма іноземними мовами, сам був родом із Львівщини. Поновив матеріально-технічну базу школи, кабінети фізики ,хімії ,закупив станки для шкільної майстерні в кабінетах було багато технічних засобів навчання: кінопроекторів, програвачів, фільмоскопів. Йому виділили квартиру у радгоспному будинку, що по вулиці Шевченка, де він проживав із сім*єю: дружиною Людмилою Петрівною, та дочкою Тетяною.
У школі в ті часи навчання проводилось у дві зміни. Багато вчителів були немісцевими: з Городця, Сваринь, Ромейок. Добиратись доводилось, в основному, пішки: не було регулярного автобуса, а дороги були без твердого покриття. На весні та восени було суцільне бездоріжжя, тому вчителям проводилось в цей період знімати квартиру у Веліхові.
Левицька Катерина Василівна продовжувала працювати вчителем молодших класів , викладала також біологію та російську мову. Тривалий час очолювала профспілковий комітет школи. Закінчила свою педагогічну діяльність у 1995 році. ЇЇ справу продовжили : дочка – Кичола Світлана Василівна – яка є вчителем початкових класів нашої школи , і внучка Кичола Катерина Валеріївна – вчитель молодших класів Луківської початкової школи.
У 1978 році на базі Велихівської школи було відкрито вечірню школу , де здобувала освіту сільська молодь. Вечірня школа проіснувала до 1988 року. Після Груня Євгена Івановича , у 1980 році директором школи був Шершень Олексій Семенович, згодом – Городний Олексій Остапович, Данішевський Володимир Кіндратович . З 1985 по 2002 роки директором школи працював Лопоша Ярослав Миколайович, випускник рівненського державного педінституту , уродженець села Злазне, Костопільського району. Він доклав чимало зусиль у реконструкцію школи .
У 1996 році було добудовано ще сім класних кімнат. Їдальню харчоблок,спортзал.
З 1993 року школу було перейменовано у дев*ятирічну .
Тепер Велихівська ЗОШ І-ІІ ступенів – сучасний освітній заклад , де здобуває освіту понад 99 учнів. Навчання однозмінне . Обладнано навчальні кабінети математики, української мови, трудового навчання, біології, фізики, наявна сучасна простора спортивна зала . Учнів забезпечено гарячим харчуванням , при школі працює підготовча група та група продовженого дня . У навчальному закладі трудиться 23 педагоги в тому числі 1старший вчитель,вчитель вищої кваліфікаційної категорії Чабан Василь Терентійович. !!!! вчителів І категорії, - ІІ категорії. Директором школи з 2004 року і по цей час працює її випускниця Заполох Людмила Михайлівна. Майже 10 років директорського стажу…Всі ці роки віддані школі , колективу, дітям. Керівник школи хороша господиня, ініціативна, творча людина. Багато чого було зроблено для школи завдяки її наполегливості і старанням , а саме: географічний і спортивні майданчики, комп*ютерний клас, реконструкцію системи опалення.
Велихівська школа пам’ятає і береже кращі освітні традиції минулого, але своїм змістом і діяльністю спрямована у майбутнє. Педколектив намагається кожному учневі дати міцні знання, вчить бути креативною особистістю. Школа пишається педагогічними династіями . а також своїми випускниками, що продовжують плідно працювати на педагогічній ниві. Серед них – вчителі початкових класів Нестерчук А.А., Головата Р.Ф., Добридник Т.І., Бірюк Л.І., та кічола С.В. Випускник школи Бірук Анатолій Олександрович нині працює головним спеціалістом районного управління освіти . Хочеться відмітити, що в стінах нашої школи тривалий час трудились Заслужений вчитель України , відмінник народної освіти Городна Оксана Зіновіївна та редактор газети «Володимирецький вісник» Городний Олексій Остапович